imageimageimageimageimageimageimageimageimageimage

ПРОФЕСІОНАЛЬНА КОМПОЗИТОРСЬКА ТВОРЧІСТЬ
ЯК АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА МУЗИКОЗНАВСТВА

Іванов Олександр Кузьмич,
директор Миколаївського філіалу КНУКіМ,

заслужений працівник культури України, професор.

 

За останні роки відкрито шлях таврованим донедавна іменам та ідеям, проголошено рівноправність різних поглядів, надано більшої самостійності навчальним закладам. Мистецтвознавці жваво відгукнулася на нову ситуацію серйозними методологічними дискусіями, появою численних наукових праць, часто дискусійних і з діаметрально протилежними поглядами. Все це дає більший простір викладачам та студентам для порівняння та вибору. Є необхідність придивитися до історії та сьогодення з аспекту композиторської творчості, техніки та сприйняття музики.

Українська композиторська творчість -це поняття здебільшого умовне, тому що професіональна музика в Європі, зокрема за останні десятиріччя, надбала багато загальних рис, відбулася своєрідна дифузія композиторської творчості. Але кожній композиторській школі притаманні особливості. І здебільшого, генезис цих особливостей своїм корінням сягає в національні традиції та менталітет народу.

Є нації, які мають окремі яскраві таланти, але є напрочуд талановиті нації.    До    таких    світових    унікальностей    належимо   ми  - українці.   Це   думка П.І.Чайковського, який під талантом розумів перш за все музичні нахили українців, котрих неможливо уявити без їхнього чуття багатства пісень та мелодій.  

Велика заслуга у формуванні українського професіонального музичного мистецтва належить П.Нищинському, П.Сокальському, С.Воробкевичу, В.Сичинському, О.Нижанківському, К.Стеценку, Я.Степовому, М.Леонтовичу. Справжню епоху в музичному житті України являє собою творчість М.Лисенка.[3]

Щодо історії радянської музики, то тут існує чимало як білих, так і чорних плям. Окремі музикознавці справедливо вважають, що в таких фундаментальних працях, як-то, скажімо, «Історія радянської музики»або «Історія української радянської музики» науковий аналіз музичного процесу майже не простежується.

Але в них присутній надзвичайно важливий матеріал для наукових висновків. Перш за все, для розуміння епохи,коли головним критерієм оцінок творів була актуальність теми з їх пріоритетами, котрі гарантували офіційну визнанність - ленініана, боротьба за мир, дружба народів, соціалістична праця. Гарантією потрапити до списку тих, хто начебто рухає музичний процес - це безумовне шанування методу соцреалізму.

 У 50-60 рр.ХХ ст. українська музика (і не тільки українська) переймалася типом культури, котрий можна оцінити як парадигматичний: тут домінує упорядкованість, принцип моделі. Можна скласти цілу серію рядів за еквівалентністю.

Програмні сюїти з регіональною тематикою: «Закарпатські ескізи» В.Гомоляки,«Алтайська сюїта» Г.Таранова, «В'єтнамська сюїта» Ю.Іщенка, «В Молдавії» В.Гомоляки, «Вірменські ескізи» А.Штогаренка, «Дружба» І.Шамо, «Російський квартет» М.Тіца та ін.

 Жанровий симфонізм з опорою на західно-український фольклор: «Гуцульська рапсодія» Г.Майбороди, «Закарпатські ескізи» В.Гомоляки, «Гуцульський триптих» М.Скорика, "Гуцульська симфонія" Р.Симовича, «Карпатська рапсодія» Л.Колодуба та ін.

Величальні хори, кантати, ораторії:«Ода Великому Жовтню» А.Коломійця, «Слава Союзу Радянському» К.Домінчена, «Дорогами Октября» А.Штогаренка, «Ленін» М.Дремлюги, «Жовтень» К.Данькевича, «Прославим слово Леніна» В.Філіпенка, «Ленін» Л.Дичко та ін.

Опери з актуалізованою історичною темою: «Арсенал» Г.Майбороди, «Брати Ульянови»та «Молода гвардія» Ю.Мейтуса, «Комуніст» Д.Клебанова, «Богдан Хмельницький» К.Данькевича, «Заграва» А.Кос- Анатольського.

Очевидно, що в кожному з названих рядів еквівалентність простежується на рівні конкретних драматургічних вирішень, а відсоток передбачення слухацьких очікувань надто високий.[4]

Проте щойно сформульована характеристика 50-60 рр. як система естетики «тотожності»стосується не всієї музичної культури того часу, а тільки тієї її частини, яка була офіційно визнана.  Паралельно існувала інша музична культура зі своїми процесами. В 50-ті рр.. вона представлена хіба що єдиним ім'ям - Б. Лятошинським. В 60-ті до нього приєдналися В.Сильвестров, Л.Грабовський, В.Бібик, В.Годзяцький, В.Губа, В.Загорцев та інші. Був час, коли вважали, що Б.Лятошинський «... підпав під вплив реакційної ідеології митців  імперіалізму...»за досить часте застосування септакордів та надто голосне звучання мідної групи.

Як бачимо, в українській музиці склалася досить суперечлива картина на фоні розвитку двох художніх систем. Якщо в одній діють принципи естетики тотожності, то в іншій (Б.Лятошинський та його школа) - естетики протистояння. Сам драматизм посилюється тим, що демаркаційна лінія розчленовувала не тільки «живе тіло»музики, а й проходила шрамом через творчу долю композиторів.

Професіональну музику сучасних композиторів часто називають авангардом, що начебто знижує її значення. Є думка, що авангардисти (А.Шнітке, наприклад) принижують музику на кілька щаблів нижче всієї існуючої світової музичної культури. Гадаємо, що краще із створеного композиторами 60-х довго ще буде жити.

Відносно ж авангарда... Це взагалі поняття невизначене. З якого боку судити про нього? З точки зору художньої сутності? З точки зору композиторської техніки? Спробуємо на прикладах довести, що всі визначні композитори були авангардистами свого часу. Вони бачили і чули те, чого ніхто до них не бачив і не чув. Критика часто їх не добре сприймала. Згадаймо В.Моцарта чи Г.Малєра. Дехто (в тому числі і М.Римський-Корсаков) вважали, що Г.Малєр всього-навсього диригент, який як аматор, пописував симфонії. Мало хто розумів, що це один з видатних композиторів сучасності. Таке ж нерозуміння зустріла серійна 12-тонова музика А.Шенберга, «Місячний П'єро», наприклад. Така ж атмосфера нерозуміння була під час першої постановки «Весни Священної» І.Стравинського,який ховався від критиканів у Булонському лісі і плакав від безсилля. А тепер це класика для нас. Якщо авангард справжній, композитор талановитий, то його музика з часом стає тим, що ми називаємо класикою.

Сам авангард у різні часи вбирав різні риси. Наприклад, І.С. Бах для свого часу вважався радикально мислячим композитором. Тільки в XIX ст.його відкрили по-новому - дякуючи Ф.Мендельсону. Або візьмемо М.Мусоргського. Це взагалі парадокс - оригінальна партитура «Бориса Годунова» вийшла друком більш як через сто років по смерті композитора, притому спочатку в Англії. Оперу К.Дебюссі «Родріго та Хімена» французи відкрили собі йсвітові через сто років. Через якийсь проміжок часу багато понять переоцінюється.[1]

Є нарікання, що музика сучасних композиторів не має громадянського, суспільного значення, що вона чужа й незрозуміла широким колам слухачів, тобто не може тотожньо відповідати канонам природності мистецтва. Гадаю, що в таких судженнях має місце досить характерна та поширена заміна логічних понять: народність твору не визначається його доступністю, проникливістю, масовістю.[2]

У новітній час, у загальному духовному хаосі композиторські спілки продовжують працювати, творчість композиторів представлена майже усіма жанрами та стилями: традиціоналізмом, фольклоризмом, сучасними напрямками та течіями. Новаторство - в безлічі індивідуальних знахідок, які як правило, органічно взаємодіють та взаємозбагачуються. Насторожує сучасна кон’юнктура - в новому національно-ідеологічному і релігійному образі.

Ситуація композиторської творчості в Україні обумовлюється також впливом економічних тенденцій з негативними наслідками. Практично не існує системи попередніх замовлень на твори, різко обмежило їх закупівлю Міністерство культури. Творча діяльність сьогодні не може гарантувати жодному композитору (хіба що, можливо, пісняру) прожиткового рівня. Таким чином, композиторська активність відчутно знизилась. Зі своїми творами композитори мають чимало клопоту: переписування партій, партитур, підготовка виконання, фактичне припинення друкування творів у видавництві «Музична Україна», відсутність фінансової підтримки для організацій пленумів, з'їздів, фестивалів, концертів тощо. Пільги творчим спілкам продекларовані, але вони, на жаль, не діють. На прикладі інших країн відомо, що в ринкових відносинах ідея податкових пільг - один з найкращих способів реально подбати про розвиток культуриі мистецтва.

Цей огляд дає можливість зрозуміти деякі процеси, що відбувалися та відбуваються у творчій діяльності професійних композиторів, надто важливої складової культурного становлення держави.

Очевидно, що в художньому мисленні завжди поєднуються заперечення та винахід зі спадкоємністю та традицією, а диференціація різних течій зі зв'язками між ними.

Напрямки, стилі, жанри творів різних авторів завжди викликають дискусії та інтерес при їх сприйнятті, а це, безсумнівно, впливає на естетичне та музичне виховання студентів, додає досвіду викладачеві вузу.

1.Класика і авангард: моделі співіснування // Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. – Вип.36. – Кн. 1. Українська та світова музична культура: сучасний погляд. – К., 2005. – С.218-288. 2. Корній Л. Історія української музики /Л.Корній. – Ч. 2. – Київ-Харків-Нью-Йорк, 1998. – 387 с. 3. Ольховський А. Нарис історії української музики / Ред. Л.Корній. – К.: Муз.Україна, 2003. – 512 с. 4. Шістдесяті: зворотній шлях до майбутнього // Науковий вісник НМАУ ім. П .І.Чайковського. – Вип.68. Музика в просторі сучасності: друга половина ХХ – початок ХХІ століття. – К., 2007. – С. 15-16.