imageimageimageimageimageimageimageimageimageimage

АВТОРСЬКА ПІСНЯ В ІСТОРИЧНОМУ І СУЧАСНОМУ АСПЕКТАХ
У ТЕМАТИЦІ МУЗИЧНО-ТЕОРЕТИЧНИХ  КУРСІВ

О.К.Іванов

З давніх-давен наші предки прагнули впливати на природні явища і людські почуття словом, музикою, співом. Тож пісня – це один із найдавніших видів народної музично-поетичної творчості. Складовою пісенного жанру є самодіяльна (тепер кажуть авторська, бардівська) пісня.

У Київській Русі першими авторами-виконавцями були скоморохи і гуслярі, бажані учасники народних свят і розваг. Ратні подвиги знайшли своє втілення у билинному епосі. Відтак збільшувався тематичний діапазон пісень – від жартівливих наспівів до епічних полотен. Музично-поетична спадщина того періоду, що становить  неоцінне надбання українського народу, є водночас певним етапом розвитку жанру самодіяльної (авторської) пісні, носіями якої були мандрівні музиканти і в наступні епохи, зокрема  часів козаччини, збереглися у народній пам’яті імена талановитих кобзарів – Федора Холодного, Остапа Вересая, Миколи Кравченка та багатьох інших, які досконало володіли поетичним чуттям, музичною імпровізацією, виконавською майстерністю. Тематична різнобарвність репертуару кобзарів (думи, історичні, родинні, побутові і гумористичні пісні), своєрідна експресивна наспівна декламація, імпровізаційність, певні музично-поетичні прийоми, що були притаманні кобзарському виконавству, простежуються і в сучасній авторській пісні.

Поряд з багатою народно-пісенною творчістю у ХVIІ-XVIIІ століттях зароджується світська музика і, як один з її жанрів, міська побутова пісня (кант), де автори прагнуть до правдивого відбиття думок, життя і побуту простої людини. Формуючись у руслі традицій народної творчості, міська побутова пісня, як джерело текстів багатьох кантів, використовувала писемну віршовану поезію, що розширювало коло образів, збагачувало мелодику, ритміку та структуру пісень, і врешті-решт визначала новий творчий рівень музично-поетичного мистецтва.

Авторами мелодій світських побутових кантів були талановиті представники різних верств населення – вчителі і студенти, майстрові і ремісники, рекрути і мандрівні дяки. Визначною постаттю в авторській пісні того часу був відомий письменник і просвітник Григорій Сковорода, перу якого належать мелодії і тексти багатьох кантів. За словами Г. Данилевського, пісні Г.Сковороди: “…Співали мандрівні сліпі бандуристи на перехрестях шляхів. Деякі пісні увійшли до числа найулюбленіших простонародних творів…”

З другої половини ХVIIІ століття провідним жанром в українському музичному мистецтві стає сольна пісня з інструментальним супроводом. Її характерні ознаки: взаємопроникнення сільської і міської пісні, фольклорна і професіональна індивідуальна творчість. Кращі з цих пісень, загубивши у часі авторство, сьогодні вважаються народними. У цьому найдемократичнішому музично-поетичному жанрі  творили обдаровані різнобічним мистецьким талантом особистості, які  поєднували творчий процес створення власних пісень з їх побутово-концертним виконанням. Тематичною основою авторських пісень стає особистісне бачення проблем буття, звернення до глибинних людських почуттів, щирість авторської інтонації. Простий і доступний музичний ряд цих пісень створює своєрідну канву поетичному змісту твору. Невибагливість музичної думки спрощувала інструментальний супровід пісень. У побутовому музиченні поширюється гітара, як найпростіший засіб для акомпанементу вокальних творів.

Сольна пісня з інструментальним супроводом, в якій використовувались найбільш уживані в побуті  інтонації і музичні звороти, з часом стає піснею-романсом, вельми популярним музично-поетичним жанром ХVIII-XIXстоліть. Для пісень-романсів стають характерними філософські роздуми про долю людини на фоні ліричних або романтичних уявлень. Ця сфера творчої діяльності вабила музикантів і поетів, які створювали насичені  музично-поетичними образами пісні з яскравими проявами індивідуальної оригінальності.

Процеси становлення і визнання авторської пісні відбуваються майже одночасно на Україні, в Росії та інших державах світу, що підтверджує логічність розвитку музично-поетичного жанру в напрямку авторської пісні, її важливе значення в загальнолюдській художній культурі. На кінець ХІХ століття сформувались сталі ознаки авторської пісні, як однієї з форм творчого спілкування автора з його однодумцями і прихильниками й утверджується роль особистості у пануванні над думками і почуттями людини.

Найяскравішим представником жанру авторської пісні у перші десятиріччя ХХ століття був Олександр Вертинський. Йому судилося у буремні революційні роки залишити батьківщину і нести по світу  неповторні “арієтки”, в яких він виливав свою пронизливу тугу за рідним краєм і надію на повернення. Незважаючи на тавро “ворога народу”, з примхи Сталіна здійснилась заповітна мрія О.Вертинського, на той час артиста із світовим ім’ям, - з приголомшливим успіхом пройшли його концерти у Москві і Ленінграді, в інших містах. Пісні О.Вертинського і зараз приваблюють фахівців мистецькою досконалістю і хвилюють слухачів щемкою щирістю.

За радянських часів народна творчість перебувала під ідеологічним тиском і неослабною цензурою. Підтримувались пісні про нібито щасливе життя і лірика, не обтяжена глибокими роздумами. Для авторської пісні настав опальний період замовчування і зневаги. Лише з настанням обнадійливої “хрущовської відлиги” авторська пісня заструмила животворним духовно-інтелекуальним джерелом. Лідерство у цьому процесі захопила Москва, де сформувалась могутня когорта авторської пісні, яких почали називати бардами. В авторську пісню приходять люди різних професій - геофізик О.Городницький, тренер з фігурного катання Ю.Кукін, журналіст і письменник Ю.Візбор , драматург О.Галич і багато інших талановитих особистостей.

У почесному списку бардів періоду “відлиги” перше місце по праву належить метру авторської пісні Булату Окуджаві. Його пісні, до яких найкраще підходить термін “співана поезія”, виховали мільйони  людей, не байдужих до щирого слова і чистої ноти. Вони стали моральною фундацією найкращих людських рис – інтелігентності, духовності, порядності.

 До творчого портрета “поета-горланя” Володимира Висоцького додам лише кілька особистих вражень. Крім усіх своїх неординарних талантів, він володів феноменальною здібністю, майже гіпнотично (у позитивному розумінні), впливати на оточуючих, підкорюючи їх розум, думки і почуття своєму інтелекту. Саме нестримний натиск на найчутливіші точки душі і свідомості є емоційною основою його пісень , нестерпно привабливих у своїй щирості і розкутості.

Бентежний голос Володимира Висоцького, прозора лірика Булата Окуджави, гостре слово Олександра Галича, щирий романтизм Юрія Візбора, парадоксальність образів Юлія Кіма – це явище одного гатунку, ім’я якому авторська пісня. “Російська хвиля” авторської пісні прокотилася по всій території колишнього Союзу. Розпочався стихійний процес створення у містах і селах клубів самодіяльної пісні. На фестивалі авторської пісні  з’їжджаються тисячі шанувальників авторської пісні , сповнених романтичними уявленнями і здоровим оптимізмом.

Україна не стояла осторонь від бардівського руху. З перших років незалежності регулярно відбуваються всеукраїнські і міжнародні фестивалі авторської пісні  (“Білі вітрила” - 1992, “Золоті ворота” - 1993, “Чумацький шлях” - 1999), а на “дикому” березі Азовського моря під Керчю у наметовому таборі “Борзовка” місцевий  клуб самодіяльної пісні “Галс” щороку збирає шанувальників авторської пісні на творче спілкування .

Має свої бардівські надбання і Миколаївщина. Протягом багатьох років при міському Будинку  вчителя діє клуб авторської пісні “Біла ворона”, у творчому доробку якого цікаві авторські пісні, безліч концертів, широкі творчі контакти. Звідси вийшли самобутні автори- виконавці В.Білоног, О.Вербицький, В.Шведов, О.Жажкова. Широко відомий серед  шанувальників авторської пісні миколаївський поет, член Спілки  письменників України В’ячеслав Качурін. Автор багатьох поетичних збірок і знаних пісень, він з гітарою здолав багатотисячні маршрути на землі і морі, щедро даруючи свій найдорожчий скарб – співану поезію.

“Скажу без перебільшення, - ділиться заповітним В.Качурін, - ні школа, ні інститут, ні армія не вплинули на мене так, як авторська пісня. Вона заполонила моє життя саме тоді, коли моральні орієнтири були вкрай необхідні для формування зрілого світогляду. І таких, як я , мільйони”.

Сьогодні поняття “українська авторська пісня“ охоплює питання, як бардівського мистецтва України взагалі, так і україномовного струменя авторської пісні  зокрема. Мова йде про інтегрованість цього жанру в національний культурний простір. Незважаючи на відчутну кількість російськомовних пісень, неспростовним фактом є толерантне  ставлення до пісень українською мовою. Вітчизняні барди (В.Каденко, О.Король, І.Козаченко та багато інших) дедалі активніше і з успіхом репрезентують українську національну авторську пісню за межами України. Але, вирішуючи “мовну проблему”, слід враховувати, що російськомовна авторська пісня зі своїми усталеними традиціями теж має право на гідне існування на території України. Стало б великою помилкою створення штучного протистояння української і російської авторської пісні  на шкоду процесу творчого взаємозбагачення.

Змінюється час, видозмінюється й авторська пісня. Зараз навряд чи привернуть увагу, хай навіть цікаві вірші, але недбало проспівані під примітивний акомпанемент гітари. Сьогодні авторська пісня - не лише “співане слово”. Це ще й висококваліфікована композиторська і виконавська робота. У сучасних умовах виваженого підходу потребує питання визначення місця авторської пісні у професіональній мистецькій діяльності і в музичному шоу-бізнесі. Є барди, зокрема О.Розенбаум, які вважають доцільною певну комерціалізацію авторської пісні , а наприклад, наш Олег Скрипка і москвич Олег Газманов (згадайте його суто бардівську пісню “Офіцери”) поєднують творчість в авторській пісні із створенням масових пісень і активною концертною діяльністю. На мій погляд, така варіативність не на шкоду авторській пісні, вона розвиває і збагачує її.

Щодо української авторської пісні, то найбільшого творчого визнання досягли ті автори, хто свідомо звернувся до національної музичної стилістики на засадах власного мистецького почерку (Тризубий Стас, В.Жданкін, Є.Драч та ін.). Тільки завдяки пошуку нових виражальних можливостей авторської пісні, поєднанню національної питомості і творчої  ндивідуальності можливий впевнений розвиток української авторської пісні як самостійного явища національної культури .

Очевидно, що студенти мистецьких навчальних закладів мають бути обізнані з історичними традиціями і сучасними процесами в авторській пісні.

Так, у курсі “Бібліотечно-інформаційне обслуговування”, де мова йде про читацькі клуби, ст. викладач Воїнова В.Л., як одну з форм роботи розглядає діяльність клубів любителів авторської пісні, а студенти знайомляться з методикою створення і організацією роботи цих об’єднань. Для виконання студентами навчальних завдань використовуються матеріали з журналу  “Бібліографія”, який плідно працює над цією темою.

Проблеми авторської пісні побіжно розглядаються при викладанні курсів “Організація самодіяльної творчості” (доц. Путіловська Н.Б.), “Використання засобів музики в соціально-культурній сфері” (ст. викладач Базелєв В.С.), “Аналіз музичних творів” (доц. Іванов О.К.), “Музична психологія” (викл. Барвінок І.В.), “Музичний фольклор” (доц. Хоменко В.Л.).

Вивчення ролі авторської пісні у суспільному житті посилює навчально-виховний і творчий вплив на формування світогляду студента.

Список використаних джерел

1. О.Я.Шреєр-Ткаченко. Історія української  музики. - Київ, “Музична Україна”, 1990.

2.А.Іваницький. Українська музична народна творчість. - Київ, “Музична Україна”, 1990.

3.Ю.А.Андрєєв. Наша авторская… - Москва, “Молодая гвардия”, 1991.

4.Б.А.Савченко.  Авторская песня .- Москва, “Знание”, 1987.

5.Л.П.Беленький.  Возьмемся за руки, друзья! Рассказы об авторской песне . - Москва, «Молодая гвардия», 1990.